Oлeнa Білoзeрськa. Фoтo — Сергія Старостенка

Доброволець ДУК «ПС», із грудня 2016 року — боєць УДА (снайпер), зараз — молодший лейтенант ЗСУ, боєць 503-го батальйону морської піхоти ЗСУ Олена Білозерська:

Колись давно, у середині 2000-х років, я редагувала християнську газету. Її девізом, одразу під назвою, було: «За Українську Помісну Соборну Православну Церкву». Ми постійно агітували за її створення, але російська церква мала тоді настільки сильні позиції, що це здавалося нездійсненним.

В монастирях УПЦ МП тренувалися проросійські бойовики. Я бачила їх на власні очі. УПЦ МП регулярно проводила «хресні ходи» з імперською символікою, ми виходили проти, нас пакували в автозаки, ми знову виходили…

На день хрещення України-Руси до Києва приїздив російський патріарх Кірілл. Відбувалася ватна хресна хода. Наступного дня ми проводили «альтернативну», українську — живу, різнобарвну, потужну, на яку з власної волі виходили навіть атеїсти й язичники, бо розуміли, що це не «тьорки між конфесіями», це боротьба за Україну.

Ми пікетували Києво-Печерську лавру. «Наш патріарх Кірілл!» — скандували ватники. «Ваш патріарх гамадрил!» — бадьоро закрикувала їх українська молодь. На згадку лишалися гігабайти фото і відео.

Це протистояння здавалося вічним.

І так помалу, помалу вода точила камінь. Води виявилося замало. І тоді пролита кров довершила справу.

Перша відзнака в моєму житті — грамота від Патріарха Філарета за участь в захисті храму УПЦ КП від московських рейдерів. А тепер вже немає ні УПЦ КП, ні УАПЦ, є просто єдина українська церква, а «старші брати» тепер неканонічні безблагодатні розкольники. Хто скаже, що в світі нема справедливості?

Дивне відчуття, коли історія твориться в тебе на очах, ще й за деякої твоєї участі.

Джерело — Фейсбук

Новости

Мітки: «Рускій мір», бойовики, Донбас, Олена Білозерська, УПЦ МП

Поділитись новиною з друзями в соціальних мережах

КОМЕНТУЙ У FACEBOOK