Рoсійськa мoвa, особливо у великих містах, домінує. Якщо ми не протистоятимемо цьому, як навіть за радянських часів протистояли народи Балтійського регіону, показуючи, що не розуміють російської, покажемо, що ми самі себе зневажаємо, зневажаємо пам’ять своїх батьків і дідів.

Нещодавно білорус розповів, що у їхній країні Росія стирає не те, що мову, а й пам’ять про неї. Це ж відбувалося й, на жаль, відбувається тепер через покладистість, надмірну толерантність справжніх українців. А ще через те, що численна армія «ВсьоравноКакойМовай» давить своїм напором і небажанням поважати країну, в якій живе, та її народ, а часом і хамством.

Відома в Україні поетеса, авторка низки текстів до українських пісень Любов Сердуніч розповіла свою історію про українську мову.

Замовила по інтернету ліки. Телефонують. Як майже завжди, wосковинською. Зупиняю і питаю, чому не українською.

Жінка сказала зо дві слові українською – і далі знову ворожою.

Знову зупиняю:

– Де знаходиться ваша фірма?

– В Кієвє.

– А я подумала, що в Московії. Тоді, будь ласка, державною.

Вона вперто продовжує своєю.

Вкотре перебиваю і вже з серцем кажу:

– Я не розумію іноземної! Якщо Ви працюєте на державу-окупанта, то я скасовую своє замовлення!

– Ну і падихай, бЕндеравка!

– СЛАВА УКРАЇНІ!!!

Новости

Мітки: «7днів-Україна», 7днів, Любов Сердуніч, українська мова

Про vd vd

Дивитись усі опубліковані записи vd vd →

Поділитись новиною з друзями в соціальних мережах

КОМЕНТУЙ У FACEBOOK