7 ДНІВ-УКРАЇНА » Маю що сказати, але нікому не цікаво слухати: всеукраїнський конкурс української мови – про мінуси заради плюсів (Фото)

Любoв Сeрдунич.

Із 22 пo 25 сeрпня 2019 рoку в Oдeсі, Півдeнній Пaльмірі Укрaїни, відбувся всeукрaїнський кoнкурс «Укрaїнськa мова – мова єднання». Проведено його під егідою Національної спілки журналістів України, Одеської обласної організації НСЖУ, Причорноморської академії мовних технологій та комунікацій етносів та за підтримки Одеської облради, Одеської ОДА, Одеської міськради, Одеського регіонального управління при Президентові України, ВТ ім. Т.Г.Шевченка «Просвіта» та инших організацій.

Він ориґінальний, багато чим не схожий з иншими конкурсами. Кількаденне перебування біля самого моря (20 хв. ходи), безкоштовне проживання, безкоштовне харчування (цього року – частково), безкоштовні екскурсії, багато учасників (а це – знайомства, розвіртуалення, побачення з уже знайомими і відомими людьми), присвячена конкурсові газета, подарункова добірка книг учасникам…

Оргкомітет конкурсу (голова – Юрій Работін, співголова – Іван Дзюба, члени оргкомітету – Анатолій Глущак, Андрій Нечитайло, инші) багато зробив, щоб конкурс жив. І він живе! Цього року уже й відзначив перше своє 20-річчя! І дуже хочеться, щоб такий гарний конкурс (маю на увазі насамперед назву) справді єднав усіх його учасників (а це – дуже багато творчих людей!), які належать до різних етносів із різних областей України, проте, вважаю, всіх їх має об’єднувати саме вона: українська мова. На жаль, поки що – не зовсім так… Єднає конкурс, єднають організатори, але не державна мова.

Мені (і не лише мені) на це зауваження кажуть: «Україна – багатонаціональна». Так, Україна-то – багатонаціональна держава, проте офіційна, державна, мова – українська. Тим паче, що конкурс у назві наголошує на цьому: що саме вона (так треба розуміти) має стати мовою єднання, зокрема, й на конкурсі. А що ми бачимо (чуємо)? А чуємо ми багато виступів не українською, а мовою однієї з меншин (ви здогадалися, якої?). Але чому?!? Та ще й на шостому році війни, яку розв’язала московія. Можна було б сказати: «Приділяйте тоді увагу й иншим мовам, представники яких живуть в Україні, зокрема на Одещині! Чому увага – тільки одній?». Але й це буде несправедливо, бо (нагадую) конкурс у своїй назві має слово «українська» (мова). Все! Тож визначено ще 20 років тому, якою мовою треба вести конкурс, якою мовою твори (книги) треба приймати до розгляду і якій мові повинна бути вся (!) увага. На жаль, звучала московинська і 2017 року, коли я вперше відвідала цей конкурс, і цього року…

Усього цього року на конкурсі відзначено близько 250 авторів і творчих колективів у 10-ох номінаціях (за моїми підрахунками у списку в згаданій г-ті). Дипломи вручено тим, хто приїхав на конкурс. Декого відзначено ще й медалями, за що – не оголошено.

Конкурс розкриває обійми і для митців инших країн, однак якби ж вони писали українською!.. Тоді й назва була б виправдана: «Українська мова – мова єднання»!..

Щодо виступів. Не так-то легко втрапити на сцену під час урочистого відкриття конкурсу, навіть якщо ти – переможець або лавреат (втім, такого розрізнення нема, навіть у подарованій кожному газеті «Золотослів», присвяченій конкурсові, у якій 8 із 28-ох сторінок – московинською…)! Двічі я побувала на конкурсі – і двічі чула зі сцени або на инших заходах одних і тих самих конкурсантів, дехто й не раз виступав. Вважаю, протягом трьох – чотирьох конкурсних днів можна вділити кожному по хвилині або й пів хвилини, принаймні тим, хто хоче виступити. Бо їхати так далеко і просто посидіти в залі 4 години (!), дивлячись концерт, – мало приємного, та ще й за такої спеки… Хтось із учасників хоче просто «засвітитись», а в когось і є що сказати. Це – не критика, а дружня порада-прохання організаторам. Бо кожна людина чимось цікава, «кожна – скарб, варто лише розговоритись», як зауважив конкурсант із Донеччини. Доповню репліками й инших конкурсантів, які чула в розмовах: «Маю що сказати, але, схоже, нікому ми не цікаві, щоб нас слухати», «я витратив понад тисячу гривень на дорогу – а їхав, виявляється, щоб почути московинську мову!», «виходить, є конкурсанти білі, а є чорні», «навіщо такий великий концерт? Краще б надали слово конкурсантам. Видно, нас зібрали у ролі глядачів концерту, для масовости», «шкода, український конкурс – не український»… Одна фраза неприємно здивувала: «Це одесити. Тому маємо підлаштовуватись під них»…

Дехто з нас, просто глядачів, навіть пропонував зібратись увечері на майданчику перед ліфтом гуртожитку, аби почути один одного…

Згадався вислів: «Заговори – щоб я тебе побачив». Тож було б цікаво побачити кожного (кожного!) учасника: з Одещини й Київщини, з Тернопілля і Хмельниччини, з Донеччини й Полтавщини, з Черкащини і Сумщини, Луганщини та Чернігівщини, з Миколаївщини і Херсонщини (звісно, я назвала не всі області, звідки цього року були представники, бо всіх областей не оголошували), принаймні тих, хто приїхав, бо ж не всі могли приїхати в Одесу. Бо й не всі знали. Багато хто взагалі не знав про конкурс, а дехто й не знав конкретного дня проведення, бо хоча й   відбувається він зазвичай на День Незалежности, одначе коли саме приїздити – не всім відомо. Тому перепитуємо один одного (або й не перепитуємо), телефонуємо організаторам (або й не телефонуємо), телефонують нам (або й не телефонують, частіше – комусь одному з области). А було б добре, щоб повідомлення приходило хоча б на електронну адресу (для цього ж коштів не потрібно), а ще краще – щоб був сайт або сторінка у Фейсбуці. До речі (позаяк сайт тернопільський), повідомлю, що з Тернопільщини у конкурсі брала участь поетеса і громадська діячка Леся Любарська.

Хтось, передбачаю, обуриться: «Критикувати легше. Ти сам зроби! Або допоможи». Згідна. Знаю. Сама, буває, так кажу. Проте ця стаття – не критика, а зауваження і мої враження й думки щодо покращення, бо саме цим переймаюсь. І сподіваюся, що хтось прислухається до них. Бо якщо не дбатимемо всі разом про поліпшення, якщо обурюватимемось лише в кулуарах, то воно навряд чи скоро станеться (й не лише у конкурсі). І саме тому й пропоную, що часто організовую різні заходи у своєму (і не лише у своєму) краї, тож маю певний досвід. І право (втім, як і кожен, хто не байдужий). Зауваження висловлювала й організаторам (і не лише я. Відома поетеса Антоніна Листопад ще на зорі конкурсу обурювалась щодо мови)… Намагаючись висловити свої думки Ю. Работіну, почула: «Всі претензії – у письмовій формі» (отже, дозвіл отримала! J Тому й пишу). А щодо «допоможи», то маленьку допомогу надаю і я: три роки поспіль надсилаю книги (власні і не лише. А це – близько 1500 грн), аби організатори мали чим наповнити подарунковий пакет для учасників.

…Пишу ще м’яко: аякже, потерпаю, що за правду і прямі думки втраплю до «чорного» списку – й тоді не лише не нададуть слова, а й зовсім не запросять на конкурс, не кажучи вже про відзнаку… Але відома фраза «фсьо харашо, прєкрасная маркіза» – не для мене. Втім, висвітлюючи конкурс уперше, я проковтнула цю піґулку: утрималась від зауважень. Тож ризикую… Однак заради користи важливої справи – висловлюю власні (і не лише власні) зауваження-поради, все-таки сподіваючись, що до дискваліфікації організатори не вдадуться (побачимо…), а прислухаються. Це ж їм – тільки до чести!

Дуже хочеться, щоб конкурс жив і щоб на ньому, як і в Україні, панувала єдина мова: державна, офіційна, себто – українська! Цього й бажаю і цим керуюсь. Бо це – головне завдання конкурсу: оспівування та пропагування української мови.

З вдячністю і зі щирим уболіванням – член НСЖУ, НСПУ Любов Сердунич,

учасниця конкурсу 2017 – 2019 р., лавреатка номінації «Країна. Витоки. Родовід» 2019 р.)

 

 


 

 

 

Новости

 

Мітки: «7днів-Україна», 7днів, конкурс, Любов Сердунич, Українська мова – мова єднання

Поділитись новиною з друзями в соціальних мережах

КОМЕНТУЙ У FACEBOOK

Both comments and pings are currently closed.

Comments are closed.