Вeлúкдeнь – святo пeрeмoги світлa нaд тeмрявoю. Вeликий Дeнь мaє тaку нaзву, бo дeнь більший зa ніч, сeбтo цe слoвo вжитo у прямoму знaчeнні.

Вeликдeнь наші пращури святкували в неділю після весняного рівнодення. «Пасха» («песах») – єврейське свято про т. зв. вихід із єгипетського «рабства».

Український же Великдень – 26 березня, коли день справді стає великим, більшим ночі. Саме цю подію і відзначали наші предки справіків.

А я розповім дещо ще й про давньоукраїнський звичай відзначення одвічно нашого, українського, свята Великодня, аби ми знали і про давньоукраїнське походження Великоднього свята й шанували рідні народні звичаї.

Тож зі святом Великодня вас! Із Великим Днем!

Благослови, Великий День, на гарну справу від душі.

Віночок танців і пісень у кожнім серці залиши!

Великдень – це свято Великої Лади Орелі, а з введенням хрис­тиянства – свято «паски». В давні часи починалося воно з Вербної неділі (Ладовиці), а завершувалося проводами покійних (Радовиці).

Великий день, Велúкдень – так називали це свято наші предки, трипільці, ще 8 тисяч років тому. Після 22 березня наставав великий світловий день. Великий день Світла, Великдень Світла Дажбожого. Щовесни люди раділи, що день збільшувався, ставав великим. Вони вірили, що взимку земля   помирає, а навесні воскре­сає. Тож Великдень – це свято воскресіння життя. Своїм корінням воно сягає у глибини багатотисячної Трипільської України-Руси, а також Індії, Єгипту, Сумерії, Греції, Риму, Вавилону, Ірану, Фригії, які отримали свій початок і культуру від оріїв, себто з прадавньої України.

Пізніше, із зародженням християнства, Великоднє свято відзначали багато релігій світу як воскресіння Ісуса Назарея, юдейського сина. А Великдень нам дано Сонцем, яке дарує світло, тепло і життя. І чарівнопісенні веснянки творять образ сонця, кола, по- санскритському – «каласа». Звідки й назва колач (коло, сонце). Калач, бабка – святковий обрядовий великодній хліб, круглий, бо це символ сонця. Із занесенням в Україну християнства при­йшли й чужі слова, зокрема, паска (великодній хліб, який печуть у п’ятницю. Хоча тут «великодній» не зовсім доречно казати, бо Великдень – українська назва і свято, а «паска» («песах») – єврейське).

П’ятницю перед Великоднем християни називають Страсною, бо Христос у п’ятницю прийняв страсні муки. Цього дня не можна ні шити, ні прясти, ні тесати, ні рубати дров.

У суботу готують крашанки, писанки, крапанки, шкрябанки, галунки, мальованки, зернівки. Крашанки фарбували у червоний, жовтогарячий, зелений, жовтий, синій, золотистий колір. Не годилося робити чорні, бо вони нагадують кров лукавого.

Свічка, віск і писачок,

і яйце – вже диво з див.

Їх доокруж бабочок,

як віночок, поклади.

Ця символіка свята

без початку, без кінця

Вимальовує життя

зі звичайного яйця.

В таїні цій треба що?

З Великоднього коша –

Свічка, віск і писачок.

І   – просвітлена душа.

(Любов Сердунич).

У формі писанки, в її розписі наші пращури виявляли культ сонця і землі наших предків. Українські майстрині пишуть найкращі у світі писанки. В Україні є навіть музей писанки: в місті Коломия Івано-Франківської области. У краєзнавчому музеї Львова теж зібрано велику колекцію писанок. А в канадському місті Вегревіль, при в’їзді, стоїть пам’ятник писанці.   Так місто, де живее багато українців, вітає гостей. І доти, кажуть, світ стоятиме, доки люди писанки писатимуть. А писати їх треба зі світлими думками й намірами, відганяючи від себе злість.

Санскритське (давньоукраїнське) слово пасана (писана) означало «розквітлість», «чудовість». Звідси походить і слово «писанка».

Тому дівчину порівнюють із писанкою.   Яйце – символ життя, символ оновлення світу. Радію­чи весні, наші предки обмінювалися писанками, вважали їх символом весни і воскреслого життя ще в часи Трипілля (6 – 8 тисяч років тому). Яйце, зігріте сонцем, творить у собі зародок: першу цяточку червоної крови. Яйце-райце – таємниче зерно життя. Яйце – прообраз Усесвіту, лише навиворіт: посередині жовток (сонце), далі небесна сфера (білок), за нею – земна твердь (шкорлупа).

Донедавна люди користувалися природними барвниками, бо вони стійкіші і не шкідливі. Жовту барву одержували з вільхових шишок, навару яблуні-кислиці; жовто­гарячу і коричневу – з лушпиння цибулі. Фарбували і відваром листя медуниці, зеленим житом, корою. Узори пишуть воском. Отже, писанка – це писане на яйці послання, оберіг.

До Великодня готують спеціальне печиво: колач (він повинен бути обов’язково круглої форми); дрібні колачики (для бідних); баба, бабка (білий хліб конусоподібної форми на 60 жовтках, із цукром і родзинками; нугати, пінники (коржі з білків, збитих із цукром); баранчики (печиво з дріжджового тіста у спеціальних формах). До Великодніх свят готують традиційно ковбасу, шинку, печене порося.

А що означають усі ті лінії, цяточки, візерунки на писанці?

Кожен орнамент і знак на писанці – це своєрідний сим­вол. Їх понад сто! Деякі (кривулька, безкінечник) бачимо на глиняних глеках ще часів Трипілля. Писанка – це писане вітання, лист, послання, жива листівка по-сучасному. Одним знаком можна було багато сказати і побажати. Наприклад:

Колесо – символ і побажання досконалости;

Сонце – світло, тепло, життя;

хрест – знак 4-ох сторін світу, безмежність простору;

трикутник – символ вогню, сили, безсмертя;

зерно, колосок – уособлення святої їжі;

дерево життя – символ небесної осі і скарбниці життя,

безперервної і відновленої природи;

«свастя» (знак Сонця, хрест із загнутими кінцями, гачковий хрестик, тригвер) –

знак вогню, рухоме сонце (давньо-санскритське «свастя» – «щастя»);

«кривульки» – життєві шляхи;

дубовий листок – сила богів погоди, повноти життя і вічности;

«граблі» – символ дощу, води, яка йде з неба;

гілка – символ свіжої чесноти, добрих справ;

крапочки – небесні зорі.

  Символіка барв така:

червона – радість життя, любов;

жовта – сонце, жито, життя, зорі, місяць, добрий урожай;

зелена – весна, воскресіння природи; надія на майбутнє;

блакитна – небо, вітер, свіжість, мир, здоров’я;

коричнева, бронзова – мати-земля, урожай;

чорна – дух померлих, пам’ять, світ потойбіччя; знак «лукавого»;

червоні цяточки   – символ крови; радість, настання нового життя, воскресіння природи.

А   галунки   – це крашанки, фарбовані в цибулинні.

Виводить мама дивним писачком

По білому яйці воскові взори.

Мандрує писанка по мисочках

Із цибулиним золотим узваром,

З настоями на травах і корі,

На веснянім і на осіннім зіллі –

Жовтогарячо писанка горить

У філігранному сплетінні ліній.

(І. Калинець).

Із занесенням в Україну   християнства до народних звичаїв у святкуванні Великодня додали й релігійні, а з ними – і деякі заборони.   Страсна п’ятниця   забороняла шити і прясти, рубати дрова. Але саме у п’ятницю печуть бабки і колачі. Народ каже, що   «хто у Страсну п’ятницю співає, той на Великдень плаче».

До свята готувалися кілька днів. У Чистий Четвер усе мили, прибирали, білили, вдосвіта вмивалися   непочатою водою, купались. У суботу фарбували яйця   (на крашанки і писанки брали лише курячі). Ввечері біля храму розпа­лювали вогнища, щоб коло них могли погрітися ті, хто прийшов на всенощну службу. Спати у Великодню ніч вважали гріхом. А хто не заснув, тому велика честь. Було навіть повір’я: якщо в цю ніч спить господар – виляже пшениця, а як господиня – то льон. У пасківник (спеціальний великодній кошик для святіння) кла­ли бабку (тепер – «паску»), сир, масло, кільце ковбаски, крашанки, писанки, сіль, хрін. У цьому – відповідна символіка: кільце ковбаси означає добробут; яйце – земля, диво, бо в ньому життя і безсмертя; жовток – сонце і світ; сіль – мудрість; хрін – терпіння. Класти чужі продукти (лимон, ківі…) суперечить давнім українським звичаям. У пасківник ставлять і свічку, яку запалюють перед посвяченням, потім її доносять до хати.

Звісно, більше про народні вірування і звичаї, пов’язані з Великоднем, можуть розповісти наші бабусі, в кого є… Проте дещо й ми, молодші, пам’ятаємо…

Першими зі всенощної верталися дівчата. Вони казали: «Як за нами люди йдуть, так аби за нами свати йшли». Рушник, на якому святили бабку, вважали помічним при безсонні чи перелякові, його клали під голову. Шматочок сушеної бабки належало брати в дорогу при вирішенні важких справ, при цьому подумки прока­зували:   «Я йду зі святою сіллю, святою паскою, то й ви всі до мене – з ласкою». Вірили, що сушений вершечок від свяченої бабки має лікувальні властивості. Шкарлупу зі свячених яєць не викидали, а закопували у хліві, щоб грім не бив; кидали курям, щоб краще неслися, носили на «біжучу» воду. Кістки від свяченого м’яса закопували на горо­ді:   від осоту.

Існують і народні прикмети, пов’язані з Великоднем: якщо свято випадає на початок квітня, весна буде ранньою і теплою, якщо на другу його половину, то дощовою і холодною. Великдень – це родинне свято, бо збирає всю родину і рід. Тому українці відзначають Великдень протягом трьох днів, щоб відвідати всіх родичів, хоча б найближчих. Перш, ніж сідати за святковий стіл, починали обрядове вмивання крашанками: усі вмивалися з миски, на дно якої у воду клали   три   червоні крашанки і монети. Пер­шими вмивалися дівчата, щоб гарними бути, потім хлопці і мати, далі – батько.

Після вмивання крашанками, «аби щоки були рум’яними», починали   розговлятися: сідали снідати. Усі співали молитву. Далі батько розрізав кілька крашанок, бажаючи кожному: «Дай, Боже, щоб і нáрік дочекатися світлого свята Великодня у щасті   та   здоров’ї!». Після розговіння діти і молодь ішли на вулицю або на майдан, до річки, де вітали одне одного з Великоднем. Тричі цілувались і обмінювалися крашанками.

Великдень у подолян (за А.П.Свидницьким)

Поцілунок тричі символізував прощення всіх помилок, грі­хів, ворогів. Далі дівчата водили хороводи, грали ігри, співали веснянки. Набравши крашанок, діти грали   «навбитки», цокаючись: хто кому більше розіб’є, той усі розбиті забирає собі. Так   вчились визначати, чи міцне яйце. Кожна дівчина дарувала писанку тому хлопцеві, до якого лежало серце. Котили крашанки з горбочка: так ворожили на свою долю.   На Великдень ставили на майдані гойдалку. Хлопці робили гойдалки (орелі), гойдали дівчат.

Стільки було цікавих звичаїв! Якби ж і в наш час на Великдень відродити їх! А скільки їх уже забулося, зникло через наше поклоніння чужим звичаям!..

А після Великодної неділі наставав обливний по­неділок, бо, за давнім звичаєм, дівчата і хлопці обливали одне одного водою. У понеділок уже ходили в гості до родичів. Грали у гру «Перстень». Згадаємо?

Гра «Перстень». Усі стають у коло. «Ганна» – в середину. З рук у руки передають «перстень» (ґудзик, камінчик). «Ганна» вгадує, у чиїх до­лонях «перстень». Вгадає – міняється місцями з тим, у чиїх руках був «перстень». Передаючи «перстень», співають:

Угадай, Ганно, угадай, панно,

На чиїй руці, на мережаній, перстень упав.

Бух, бух, буханець, та встань, та не плач.

Якщо не вгадала, співають:

Не вгадала Ганна, не вгадала панна…

Існує чимало прислів’їв і приказок про Великдень!   Послухаймо прислів’я.

- Не кожний день – Великдень, а паска – не бабка.

- Шити, білити, пекти і варити, завтра – Великдень.

- Де ще той у Бога Великдень, а він уже з бабками та крашанками.

- Обійдеться на Великдень без гречаної бабки.

- На Великдень – гарний день: перший раз кує зозуля.

- На Великдень сорочка хоч лихенька, аби біленька, а на Різдво хоча й сирова, та аби нова.

- Дороге яєчко к Великодньому дню.

- Де вовк на Великдень зачує дзвони, то буде цілий рік крутитися.

Розписували від 30 до копи (60) писанок і стільки ж крашанок, аби третину роздати дітям-віншувальникам, 4 закопати по краях поля, 1 або 2 віднести на пасіку, частину на кладовище, десяток   чи зо   два йшло на взаємні   привітання-обмін, на ігри-навбитки…   Бо ж писанка – це візитівка роду.

  Я з-за столу не вставала,

На яєчку малювала

Роду нашого святиню –

Українську Берегиню.

Гарна писанка у мене,

Бо вона – для тебе, нене!  

(А. Крат).

  Українська писанка –

Як дитяча пісенька,

Як бабусина казка,

Як матусина ласка.

Сяду собі скраєчку

І   розмалюю яєчко:

Хрестик, зоря, віконце…

І стане воно – мов сонце.

  (А. Камінчук).

Обдаруймо один одного на Великдень писанками, крашанками, бабками, колачами, які символізують вічне коло життя і сонця.

Пом’янімо прабатьків наших, Першородителів, хвилиною мовчання і запаленою свічкою, вшануймо вічну пам’ять про пред­ків. Згадаймо подумки їхні імена.

ВЕЛИКДЕНЬ

У Сонечку святому – лик Даждьбожий.

Даждьбоже Світло темряву збороло!

Як довго йшов до нас, як ти здороживсь!

Ти – скарб! Тож потребуєш охорони.

Великий День в історії і в році!

Весілля красне Неба і Землиці.

Весілля Дива й Лади. Міць у кроці.

І сила в серці. І в очах ясниться.

Відродження життя, краси, природи

Ми славили сім тисяч років тому.

Великий День в славетного народу!

Даждьбожий лик – у Сонечку святому!

(Любов Сердунич)

Заспіваймо   ж   хвалу воскреслому, вічному життю. Бо воскресає Природа – і воскресає Україна, воскресає наша духовність і незалежність, наша національна свідомість. Воскресають і наші рідні народні   звичаї та обряди. «Нарід без власної автентичної куль­тури зникне», – писав Девід Лейн.   А ми маємо власну, автентичну культуру. Не даймо їй зникнути, бо зникнемо й самі.

Торжествуй, душе українська! Слався, Великий день світла!

Дай Боже вам від Великóдня до Великóдня з роси і з води, щоб вашу хату лихо минало, а щастя на лаві сідало від Великодня до Великодня на цілий рік, поки вам пан Біг назначив вік! Зі святом вас! Із великим днем! Із Великоднем!

Любов СЕРДУНИЧ, журналістка, письменниця.

 

 

 

Новости

 

Мітки: «7днів-Україна», 7днів, Великдень, Любов Сердунич, народні звичаї

Поділитись новиною з друзями в соціальних мережах

КОМЕНТУЙ У FACEBOOK